Насильство в сімї
Відповідно до закону “Про попередження насильства в сім’ї” насильством в сім’ї є будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного характеру одного члена сім'ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують права і свободи члена родини як людини та громадянина, завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю.
Також закон визначає чотири форми насильства:
- фізичне,
- психологічне,
- сексуальне
- економічне.
У житті насильство часто проявляється як комбінація насильницьких дій, які складно виокремити. Для розпізнання найпоширеніші прояви насильства структуруємо в таблицю, створену на основі публікації наших колег із ГО «Молодіжний центр розвитку «МІСТ».
Просимо пам’ятати, що поруч із “життєздатними” старими й поширеними формами насильства постійно з’являються нові, зокрема невидимі, “потаємні” форми насильства. Тож не сприймайте дану таблицю як вичерпний перелік.
|
Фізичне насильство - це
|
Психологічне насильство - це
|
Сексуальне насильство - це
|
Економічне насильство - це
|
Як відрізнити насильство в сім’ї від конфлікту
Часом доволі непросто відрізнити насильство (передусім психологічне) від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім’ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків. У такому випадку для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак:
- умисність (з наміром досягнення бажаного результату);
- спричинення шкоди;
- порушення прав і свобод людини;
- значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов’язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством. Наприклад, якщо немає порушення прав і свобод людини, це не насильство, а правомірне застосування сили.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Межу можна визначити так: якщо подружжя розв’язує конфлікти на засадах компетентності, тобто виходячи з того, хто краще розуміється на тому чи іншому питанні, про насильство не йдеться. Натомість ситуації, коли основним способом розв’язання спірних питань стає принцип «хто сильніший, той і має рацію», або коли головною метою є не так справжнє розв’язання проблеми, як доведення власної правоти за будь-яких умов і в будь-який спосіб, стають сприятливим підґрунтям для виникнення насильницьких стосунків.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв’язати спір. Для того щоб визначити, чи маємо справу саме з цим видом насильства, потрібно знайти всі чотири ознаки цієї дії.
Масштаби та наслідки насильства в сім’ї
За даними міжнародних досліджень кількість дітей, які щодня потерпають від насильства в сім’ї, перевищує 10 мільйонів. Щоденно в Україні фіксують близько 348 випадків насильства в сім’ї, а близько 60% жінок страждають від домашнього насильства на постійній основі.
Фактично кожна третя жінка в Україні потерпає від домашнього насильства. Чоловіки також стають жертвами домашнього насильства. Утім, у них набагато вищий ризик зазнати насильства з боку незнайомців. Жінки та діти найчастіше стають жертвами насильства з боку тих, кого вони знають. Тому серед жертв домашнього насильства частка жінок непропорційно велика.
Щороку поліція реєструє близько 150 тисяч заяв про факти насильства в сім’ї. Проте лише частину випадків зафіксовано, тож це число можна сміливо помножити на 10.
Причини, чому жертва не може піти від свого кривдника, зазвичай різноманітні та особисті. Як відзначала журналістка, громадська активістка та ведуча авторських телепрограм Ольга Герасим’юк, “людська природа складна, і стосунки між людьми завжди будуть складними”. Але автори збірки “ПРОти НАСильства” спробували їх узагальнити:
- немає альтернатив (або жертва впевнена, що немає) працевлаштування та джерел надходження фінансів, адже часто всі грошові надходження контролює чоловік; ця проблема особливо вагома для жінок із дітьми;
- немає житла або іншого помешкання, куди жінка могла би переїхати разом із дітьми;
- соціальні, культурні й сімейні цінності, які декларують шлюб як найвищу цінність і закликають до збереження сім’ї за всяку ціну;
- люди, які переконують жінку (або підтримують її впевненість) у тому, що вона сама винна в насильстві й може зупинити його, якщо підкориться вимогам партнера;
- синдром набутої безпорадності;
- іммобілізація внаслідок психологічної та/або фізичної травми: травмовані особи часто не можуть мобілізувати власні ресурси, необхідні для припинення деструктивних шлюбних стосунків і початку нового життя для себе і своїх дітей, особливо в період одразу після травмування.
Зрештою, жінка може просто боятися насильника, який погрожує, що вб’є її чи дітей, якщо вона піде. І такі побоювання небезпідставні. За статистикою дослідження, проведеного у США, жінки, які покинули своїх кривдників, на 75% більше ризикують бути вбитими, ніж ті, хто зберігає стосунки. Ось тільки цикл насильства постійно повторюється. Лишатися із кривдником також небезпечно. До того ж психологічних травм зазнають всі члени родини.
Коли діти живуть у сім’ях, де чиниться насильство, у них порушується психіка, і не тільки тоді, коли кривдять їх особисто, а й тоді, коли знущаються з близьких їм людей (найчастіше це їхні матері). Для хлопців-підлітків спостереження за насильством у сім’ї - один із чинників підліткових правопорушень і криміналізації в зрілому віці. За підрахунками, 63% підлітків–правопорушників, засуджених за вбивство, скоїли вбивство тих, хто бив їхніх матерів. Імовірність того, що хлопчики, які стали свідками насильства щодо матерів, у зрілому віці битимуть своїх партнерок, в 11 разів вища порівняно з хлопчиками із сімей, де насильству немає місця; такі діти в 6 разів частіше намагаються вчинити самогубство. Імовірність, що такі діти вживатимуть наркотики і алкоголь або скоять зґвалтування, підвищується на 50%. Насильство щодо їх матерів - одна з причин втечі підлітків із сімей.
Наслідки насильства для кривдника:
- Психологічна деградація. Психічні хвороби. Божевілля. Самотність.
- В Україні зросла кількість самосудів – розправ жінок над своїми сімейними тиранами.
- Намагаючись захистити матір від нападу батька насильника, підлітки можуть його вбити чи покалічити. Як наслідок, багато цих дітей перебувають у виховно-трудових колоніях для неповнолітніх.
Наслідки насильства для жертви:
- відчуття відсутності допомоги;
- невпевненість;
- безнадійність або безсилля;
- відчуття провини;
- відчуття придушення волі;
- відсутність самоповаги;
- травми та втрата працездатності;
- настирливі спогади;
- напади страхів, депресія;
- фобії, смуток;
- роздуми про самогубство;
- самозвинувачення;
- втрата довіри;
- сумніви щодо віри в щось;
- наркотична/алкогольна залежність;
- жага помсти та інші.
Психологічні поради учасникам АТО та їхнім сім’ям
Багато бійців повертаються із зони АТО з величезним багажем психологічних переживань, зміною стилю поведінки, що безпосередньо пов’язано з бойовими рефлексами, придбаними в результаті життєво небезпечних ситуацій. Успішна психологічна реабілітація військових ґрунтується на трьох “китах”:
- спілкування,
- прийнятті ветерана таким, яким він є,
- допомога фахівця.
Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом із новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії.
При проявах агресії на словах, говоріть із людиною спокійно. Своєю поведінкою, інтонацією і реакцією дайте зрозуміти, що усвідомлюєте, як йому важко. Якщо прояви агресії супроводжує зловживання алкоголем, негайно зверніться до лікаря та психолога. Спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.
Імовірність того, що насильство у вашій сім’ї наростатиме й ставитиме жорстокішим, доволі висока. При першому випадку фізичного чи сексуального насильства викликайте правоохоронців, а потім зверніться до фахівців - юриста та психолога. Не залишайтеся наодинці з проблемою - сама вона не мине, а, ймовірно, тільки ускладнюватиметься.
Що робити у випадку насильства в сім’ї
Складіть заздалегідь план дій: що робити, куди піти у разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому – підготуйтеся: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують право власності на житло, автомобіль тощо. У випадку, якщо з вами будуть діти, також підготуйте все необхідне.
Визначте не одне, а декілька місць, де ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.
Заздалегідь продумайте можливі вирішення важливих юридичних питань. Якщо ви зважилися піти та розірвати сімейні стосунки, то паралельно виникнуть питання про розподіл спільного майна, встановлення місця проживання дітей та виплати аліментів.
Юристи соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді чи громадських організацій можуть надати вам безоплатну консультацію, якою варто скористатися.
Також подумайте про те, як уберегти дітей від повторення ситуації насильства – домовтеся і підготуйте необхідні документи до керівника дитячої установи або навчального закладу про те, що дітьми опікуєтеся тільки ви, і ніхто інший не має права забирати їх. Обов’язково подайте письмову заяву на ім’я директора з проханням віддавати дитину винятково вам.
Якщо вам чи дітям кривдник завдав тілесних ушкоджень, обов’язково повідомте в поліцію та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.
Якщо не можете визначитися щодо подальшого життя або вам важко прийняти рішення, розірвати цикли насильства – скористайтеся безоплатними психологічними консультаціями соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та неурядових організацій.
Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства
Якщо член сім’ї вчиняє насильство, то за допомогою можна звернутися:
- до поліції за номером 102 або до дільничного інспектора за місцем проживання;
- до відділу сімейної та гендерної політики Департаменту соціального захисту;
- до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
- до Служби у справах дітей;
- до місцевого Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
- до представника Управління забезпечення прав людини Національної поліції;
- до медичних закладів системи охорони здоров’я;
- до громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.
Порядок подання та результати розгляду звернення
Звернутися до вказаних органів можна усно, але краще подати письмову заяву, надіславши її поштою (рекомендованим листом із повідомленням про вручення) або здавши особисто (на копії заяви, яка лишається вам, мають поставити номер вхідний та дату реєстрації). Також письмову заяву можна передати через інших довірених осіб.
Звернення подається на ім’я керівника органу влади із зазначенням своїх повних даних (П.І.Б., місце проживання, контактні телефони). У змісті коротко та чітко вказуються всі обставини справи та висловлюється конкретна вимога стосовно наслідків заяви, наприклад «Прошу притягнути винних осіб до відповідальності». Подавайте факти, що можуть бути підтверджені документально чи іншими об’єктивними доказами.
Звернення до поліції
Навіть якщо ви викликали поліцію по телефону під час вчинення щодо вас насильства, усе одно необхідно написати заяву про вчинене насильство на ім’я начальника відділу поліції за вашим місцем проживання.
Працівники поліції зобов’язані:
- ввести інформацію про подання заяви в єдиний державний реєстр досудових розслідувань;
- видати повідомлення про початок досудового розслідування із зазначенням номера в єдиному реєстрі;
- за наявності тілесних ушкоджень надати скерування на судово-медичну експертизу;
- за наявності ознак злочину (нанесення легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зґвалтування, побої, мордування та інше) проводити досудове розслідування вчиненого злочину.
Якщо ознак злочину немає, працівники поліції зобов’язані:
- винести офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї особі, яка вчинила насильство;
- поставити на профілактичний облік особу, яка вчинила насильство в сім’ї;
- винести захисний припис особі, яка повторно вчинила насильство в сім’ї після отримання офіційного попередження;
- відвідати сім’ю, де чиниться насильство, провести роз’яснювально-виховну роботу з насильником і проінформувати членів сім’ї про права, заходи й послуги, якими вони можуть скористатися;
- скласти протокол про вчинення насильства в сім’ї за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення і направити його до суду.
Увага! Зберігайте відповіді поліції на ваші заяви, копії висновку експерта про тілесні ушкодження: ці документи не лише допоможуть вам притягти насильника до відповідальності, а й можуть стати доказами під час розв’язання інших питань - виселення, поділу майна, розірвання шлюбу тощо.
Звернення до інших органів і служб
У відділі сімейної та гендерної політики Департаменту соціального захисту, Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Службі у справах дітей працівники зобов’язані:
- скерувати заяву про вчинення насильства до територіального органу внутрішніх справ для вжиття ним відповідних заходів, що входять у компетенцію поліції, а собі залишити копію заяви для вжиття заходів у межах своєї компетенції;
- відвідати сім’ю, в якій чиниться насильство, щоб з’ясувати причини насильства й вид допомоги, якої потребують постраждалі члени сім’ї;
- провести просвітницьку та роз’яснювальну роботу серед членів сім’ї, де чиниться насильство, і проінформувати про права, заходи й послуги, якими вони можуть скористатися;
- організувати надання постраждалим від насильства психологічних, юридичних, соціально-педагогічних, інформаційних та інших послуг;
- у разі необхідності скерувати постраждалих до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї (кризового центру, притулку, центру медико-соціальної реабілітації).
Відповідальність за вчинення насильства в сім’ї
Закон України ст. 15 «Про попередження насильства в сім'ї» передбачає, що члени сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до закону.
Якщо насильницькими діями не завдано тілесних ушкоджень, за вчинення насильства в сім’ї особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності.
Стаття 173-2 КУпАП Вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми
Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім’ї, тягнуть за собою громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин або адміністративний арешт на строк до семи діб.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Якщо насильницькими діями завдано тілесних ушкоджень, кривдник має понести кримінальну відповідальність. Важливо вчасно звернутися в Бюро судово-медичної експертизи, щоб точно визначити важкість ушкоджень. Експертизу необхідно провести якнайшвидше після отримання тілесних ушкоджень. Без висновку експертів притягнути насильника до кримінальної відповідальності неможливо.
Тому вимагайте скерування на експертизу після подання заяви та призначення слідчого. Якщо ви звернулися по медичну допомогу, перш ніж звернутися в поліцію, пам’ятайте: лікувальний заклад зобов’язаний повідомити органи внутрішніх справ про ваше звернення, якщо ви повідомите лікарю, що вас побили. А якщо ви скажете лікарю, що ушкодження отримали випадково, надалі буде складно захистити себе й притягнути насильника до відповідальності.
Стаття 125 Кримінального кодексу України. Умисне легке тілесне ушкодження
1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, - карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Стаття 122 Кримінального кодексу України. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження
1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, - карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - караються позбавленням волі від трьох до п’яти років.
Стаття 126 Кримінального кодексу України. Побої і мордування
1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Увага! Якщо відкрито кримінальне провадження про нанесення вам тілесних ушкоджень і справу передано до суду, ви маєте право до початку розгляду справи подати цивільний позов про стягнення з підсудного моральної та матеріальної шкоди.
Якщо вам складно розібратися з усіма тонкощами кримінального процесу та вчасно вжити заходів для захисту своїх прав і притягнення кривдника до відповідальності, зокрема в разі потреби оскаржити дії чи бездіяльність працівників правоохоронних органів чи постанову про закриття кримінального провадження - звертайтеся за правовою допомогою до юриста.
Використані публікації
Для написання алгоритму використовувалися напрацювання з посібника ПРОти НАСильства та Інформаційно-методичного посібника «Попередження насильства над дітьми в сім’ї», інформаційного буклету Української Гельсінської спілки з прав людини “Насильство у сім’ї. Потрібна допомога?”, Кримінального кодексу, Кодексу України про адміністративні праввопорушення та чинного законодавства, матеріали з веб-сайту Життя після АТО “Поради психологів учасникам АТО та їхнім сім’ям”.
